Фізіологічні ефекти вольфраму

Металевий вольфрам і катіонний вольфрам погано всмоктуються через травний тракт, але розчинні вольфрамати можуть всмоктуватися цим шляхом. Всмоктування через дихальні шляхи та шкіру неясно. Після поглинання вольфрам переважно зберігається в кістках, потім у селезінці, печінці та нирках, де виявляються менші кількості. У крові присутні лише незначні кількості вольфраму, і він в основному виводиться з калом і сечею. Вдихуваний вольфрам в основному розподіляється в печінці та нирках, кістках і скелетних м’язах.

Приблизно 75% прийнятого вольфрамату виводиться з сечею. Ін’єкція ¹⁸5W-вольфрамату самцям вагітних мишей призвела до підвищення рівня вольфраму в кістках, нирках, печінці та селезінці; ці рівні потім швидко виводилися з сечею та калом. Високі концентрації вольфраму також спостерігалися в щитовидній залозі, надниркових залозах, гіпофізі, насінних пухирцях самців мишей і фолікулах яєчників самок. Дослідження показали, що вольфрам може передаватися від матері потомству, особливо на пізніх термінах вагітності, із значним відкладенням сполук у кістках матері, нирках, селезінці та епітеліальних клітинах жовткового мішка, а також у кістках потомства.